Маніфест

Чекаєш гарних новин до першотравня?

їх не буде допоки не налаштуєшся на боротьбу!

Якщо відчуваєш, що став за останній рік значно бідніше – не думай що ти якийсь унікум, чи повний невдаха. За даними останніх соціологічних опитувань GfK Ukraine те саме відчули 90% українців, які також як і ти, бачать на власні очі, що бідні – біднішають, а багаті стають все багатшими.

Бідність

Про зростання бідності свідчить вже те, що українці стали більшу частину свого доходу витрачати на їжу. При цьому, за минулий рік молочні продукти подорожчали вдвічі, на 20% – 40% зросли ціни на чай, овочі, алкоголь і кондитерку. А з початку 2011 року темпи зростання цін на споживчі товари підвищилися. Особливо швидко зростають ціни на овочі (близько 43%) та продукти переробки зернових, м’ясо птиці, хліб, макаронні вироби та рис. Саме їжа для бідних – картопля, хліб, макарони виявляються лідерами подорожчання.

Вже ні в кого не викликає сумнівів, що Держкомстат занижує темпи інфляції, однак навіть офіційні джерела визнають що вони суттєво зросли. Реальна ж інфляція складає не менше 45-50% річних. При чому, для бідніших категорій населення фактична вартість життя зростає ще швидше, адже саме у бідних більша частка витрат припадає на їжу та оплату житлово-комунальних послуг.

При цьому тільки за офіційними даними Держкомстату заборгованість з виплати заробітної плати виросла у 2010 році на 24%. За останньою доступною статистикою ця тенденція посилилася у 2011 році. Тільки упродовж січня 2011р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати збільшилася ще на 10,4%, або на 126,4 млн.грн.

За даними того ж таки Держкомстату реальна заробітна плата начебто зросла у 2010 році рівно на 10,2% та повністю (з точністю до другого знаку після коми) компенсувала падіння 2009 року. Але, враховуючи майже в двічі занижену інфляцію, фактичне зниження середньомісячної реальної заробітної плати минулого року можна оцінювати не менше ніж у 20%. При чому для матеріально менш забезпечених людей падіння реальних доходів було ще більшими.

За всіма прогнозами зростання споживчих цін пришвидшиться. Світові ціни на продовольство зросли за минулий рік більше ніж на третину, і продовжують зростати далі. Не прогнозується зменшення цін і на неймовірно дорогі нафту та інші енергоносії. Натомість урядом вже заплановане подальше підвищення цін на комунальні послуги, транспорт. Дискутувати можна хіба що про те чи станемо ми за рік на третину чи на половину бідніше.

Багатство

Не зважаючи і, власне, за рахунок погіршення матеріального становища більшості – збільшилися статки найбагатших українців. Побільшало громадян України у міжнародному рейтингу мільардерів журналу Forbes. За підсумками 2010 року туди ввійшли вже не п’ятеро, як торік, а восьмеро українських олігархів. При чому Рінат Ахметов потроїв свої статки за цей кризовий рік.
Економічне становище та перспективи бізнесу найбагатших українців виглядають навпричуд непогано. Обсяги промислового виробництва зростають темпами близько 10% на рік, особливо оптимістичні результати демонструють експортно-орієнтовані сировинні галузі. Світові ціни на залізну руду ростуть зі швидкістю приблизно 10% на рік. При чому, Констянтин Жеваго – найбільший експортер окатишів з України уклав за 2010 рік цілу низку довгострокових контрактів в тому числі із Японськими та Австрійськими споживачами залізорудної сировини. Ціни на залізо на світовому ринку (основний бізнес Ахмєтова) – стабільно високі. Експорт руди та заліза є, як відомо, основою бізнесу і для групи “Приват” Коломойського, Боголюбова та інших.

Прогнози світових цін на аміачну селітру позитивні, а на внутрішньому ринку перед цьогорічною посівною вони зросли десь на 40-50%. При чому Дмитро Фірташ, який нещодавно монополізував цю галузь у своїх руках, вже домовився про дешевий газ для своїх хімічних заводів. Вже згадане зростання світових цін на харчову продукцію сприяє збагаченню зернотрейдерів. Прогнози ціни на курятину, яку експортує Юрій Косюк, також дуже позитивні.

Крім зовнішньої торгівлі найбільші багатії ефективно залучають до збільшення своїх статків і механізми державного бюджету України. Податки з великих виробників складають все меншу частку державного бюджету, а частка ПДВ, який сплачують кінцеві споживачі (тобто ми з вами, бо олігархам-експортерам ПДВ повертається) зросла за останні 5 років приблизно на 20% і складає тепер більше половини державного бюджету країни.

Чому це відбувається?
В Європарламенті цілком слушно вважають Україну – “одним з найкращих прикладів олігархії у Європі, в якій відбулося практично повне злиття політики і бізнесу, їх майже неможливо відділити одне від одного.” Аналогічної думки тримаються і 83% українських громадян, які впевнені, що влада ніяк не враховує їх інтереси.
Іншу точку зору мають українські олігархи. Адже державна політика ефективно сприяє здешевленню робочої сили, яка конче необхідна для їх гірничо-збагачувальних, металургійних та азотно-хімічних комбінатів, птахофабрик та агро-холдингів.
Здешевлення робочої сили здійснюється не тільки з точки зору зменшення реальної заробітної плати в розрахунку на відпрацьований час. Суттєву економію також обіцяє зменшення витрат та освіту та професійну підготовку, пенсії та соціальні пакети.
Здобувши та монополізувавши у своїх руках державну владу, олігархи стали дуже ощадливими та дбайливими до державного бюджету. Адже тепер, кожна копійка витрачена з державою на соціалку – це вкрадений з кишені Ахметових, Фірташей та інш. прибуток.

Цілком природно, що їм тепер конче потрібні «реформи»: зменшення витрат на оплату праці (новий трудовий кодекс), зменшення витрат на завелику для «бананової республіки» систему освіти (новий закон про освіту), зменшення витрат на медичне та пенсійне забезпечення (страхова медицина та пенсійна реформа).

Всі ці заходи виправдовуються потребами бізнесу. Але розвиток бізнесу олігархів не означає соціального, та навіть економічного розвитку країни. Розвиток культури, науки, високо- (та хоча б середньо-) технологічних виробництв можливий лише, якщо країна рішуче відмовиться від політики здешевлення робочої сили, яка автоматично призводить до деградації наукового, технічного та культурного потенціалу. Поглиблює прірву між нами та Європою, унеможливлює подальший суспільний розвиток. Можливо дехто з агентів бізнесової олігархії у «опозиційних» колах Верховної Ради та структурах офіціозної Федерації профспілок це почасти і розуміє, але всі разом, як організація, як буржуазний клас – вони не здатні самі по собі зупинитися. Всі їх розмови про необхідність переходу до «політики дорогої робочої сили» – були і залишаться цинічними балачками для легковірних виборців. Коли сучасна «опозиція» була при владі, вона також закликала до тих самих «реформ», а проекти всіх анти-людських кодексів готувалися за участі сьогоднішніх «опозиціонерів» ще за колишнього «демократичного» президента.
Як зупинити олігархію?
Олігархи зупиняються лише там де зустрічаються з організованим масовим протестом. Коли тисячі студентів під проводом «Прямої дії» вийшли на вулиці проти нового закону про освіту, реформа освіти одразу загальмувала і на деякий час майже зовсім зупинилась.

Вплинути на «бізнес-еліту» можуть лише масові виступи та незалежна робітнича політика, перші прояви якої ми бачили за останній рік, зокрема, у страйку на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті.
Із «поліпшенням» та підвищенням позицій українських олігархів у рейтингах найбагатших людей світу та відповідним реальним погіршенням матеріального стану більшості населення, в країні зростає соціальне напруження. Майнова поляризація призводить до політичної радикалізації. Чи спричинить це напруження утворення організованої робітничої анти-капіталістичної сили, чи слугуватиме лише виправданням для посилення авторитарної буржуазної диктатури? Принаймні, в нас немає жодної іншої запоруки проти авторитаризму.
Аби стабілізувати своє положення та змусити людей «добровільно» голосувати за партії великого капіталу, олігархи скуповують керівництво «лівих» партій та дискредитують ліву ідею в очах виборців втягуючи, так звану, «Комуністичну партію» до безпринципного та зрадницького блоку з ними у правлячій коаліції, або фінансують та підтримують неофашистські партії та рухи з метою залякування пересічного виборця та поліпшення свого іміджу на фоні ще більш звірячого нелюдства. В обох випадках олігархи плекають ксенофобію та намагаються нав’язати українському робітництву псевдо-вибір між проросійськими сталінофілами та нацистами з бандерштадту.
Найбільшою небезпекою для олігархії є подолання українським робітництвом цих ксенофобських забобонів та вихід на суспільно-політичну сцену зі своїм власним радикальним порядком денним. Адже саме солідарне та організоване робітництво – це єдина сила здатна поставити під сумнів їх монополію на владу.
Саме тому ми закликаємо до рішучого розмежування із расизмом, буржуазними націоналізмом та шовінізмом, всіма формами ксенофобії. Саме тому ми гуртуємося окремо від «лівих» парламентських сраколизів, та правих націоналістів – олігархічних найманців з їх «програмами захисту українців». Саме тому ми будуємо незалежний соціалістичний рух на засадах справжнього інтернаціоналізму – єдину силу, яка здатна забезпечити соціальне та національне відродження.

Ми впевнені, що остаточно зупинити неоліберальний наступ може лише радикальна зміна існуючої соціально-економічної системи на засадах соціальної демократії, участі кожного в суспільному управлінні та в решті решт подолання капіталізму в цілому, як системи заснованої на відчуженні людської сутності, на деградації культури й освіти більшості людей до «економічно обґрунтованого» рівня заради максимізації прибутків та темпів накопичення капіталу.

Перше травня – день солідарності. Солідарності людей які живуть доходами від власної праці. Людей для яких єдиним шляхом обстояти свою людську гідність та сутність – є організована, спільна солідарна дія. Закликаємо приєднуватися до нашого руху та прийняти участь першотравневому марші колективної дії. Чим більш масовими будуть наші заходи, тим менше нахабства зможуть дозволити собі олігархи. Кожен учасник, це – додаткова тиск на владу, додаткова гривня до чиєїсь зарплати, пенсії, стипендії!

Наші гасла:

Геть їхні реформи!
Соціалізм працює без криз.
Справжня революція — попереду.